Як створювалися костюми до «Безславних кріпаків»

22.05.2021

Мода тісно переплетена з візуальними жанрами мистецтва. Кіно один з найяскравіших представників цього симбіозу. Кінокостюм – виразний спосіб характеризувати героя. Працюючи стилістом із особистими клієнтами, мене цікавили нові сфери, в яких я б могла реалізуватися у професії.

Так і народилася ідея зануритися в світ кіно і стати художником по костюмах. У червні 2021 року відбудеться вручення Кінопремії «Золота Дзиґа». У мене виникла ідея поговорити з номінантами. Запрошую вас трохи зануритися в цей своєрідний світ.

Olga Nyky, художниця по костюмах.


Ви коли-небудь заглядали в коментарі під історичними фільмами? Ось де розгортаються наймасштабніші баталії. Причина, як правило, нестача історичної достовірності. На мій погляд, якщо нам необхідна історія, краще піти до науковців. А у творчості, часом, ідея важливіше правдивості.

Фільм «Безславні кріпакі» цікавий своєю незвичайною задумкою і оригінальним підходом до образу Шевченка. Ми поговорили з художницею по костюмах Наталією Степанєєвой про особливості роботи в рідкісному для українського кіно жанрі істерн.

Наталя, розкажіть в чому для вас основна ідея «Безславних кріпаків»?

Фільм «Безславні кріпаки» став, на мою думку, вдалою спробою Романа Перфільєва показати Кобзаря в нетиповому жанрі. Режисер поставив перед творчою групою задачу зобразити молодого Тараса Григоровича та його оточення в стилі істерн, органічно переплести картину змішанням культур: європейської, української, японської, єврейської.

Не було обов’язковим робити стовідсоткову історичну достовірність костюму. Від Романа було прохання доповнити образи деталями, які би мали відсилку до вестерну та самурайського екшену.

З чого починається робота художника по костюмах?

Робота починається з попереднього ознайомлення з режисерським сценарієм, зануренням в епоху, вивчення матеріалів, які б допомогли при розкритті образів кіногероїв за допомогою костюму. Важливо враховувати етнічну і територіальну приналежність, соціальний статус, спосіб життя, звички людей. 

Наступним є етап створення початкових ескізів, зустріч з творчою групою, узгодження режисерських побажань, кольорової гами і загальної концепції зйомки з оператором постановником та художником постановником. А також створення спільного образу з художником по гриму.

Фільм неймовірно еклектичний, у ньому змішані різні стилі, які в житті навряд чи могли б перетнутися. Що було референсом для створення костюмів?

Під час підготовки до фільму, на очі потрапила стаття, де в українському музеї на фото зображені поржавілі залишки повного набору японських мечів (катана, вакідзасі, танто), із написом на табличці «залишки козацьких шабель». Ми почали жартувати, що японці таки мандрували нашими краями, а чому б ні? Тому ідея зустрічі Тараса і Акайо, вже не була для нас такою фантазійною.

Умовний період який ми знімали (1844 рік) співпадає з початком появи фотографії. Тому перше, що ми зробили – почали шукати фотоархіви прижиттєвих знімків самураїв та Японії того часу. Саме з цих знімків почався азарт і невгамовне бажання зробити костюм таким, яким він був в ті часи. Навіть якщо ми знімаємо фентезі, костюми мають максимально відповідати епосі. Було переглянуто багато вестернів та фільмів про самураїв. Один з найкращих, звичайно, – «Мовчання» Мартіна Скорсезе, який вразив тонкою деталізацією костюмів, грою кольорів і фактур.

Чи були якісь особливості в роботі над цим фільмом? З чим новим для вас ви зіткнулися під час роботи?

Особливого в підготовці було багато, насамперед те, що японіка в українському кіно явище взагалі нове. У костюмерних японський костюм представлений максимум, як новорічно-карнавальний одяг, схожий на жіночі шовкові халати. Або ж, як спортивний одяг для кендо.

Усе доводилося починати з нуля – пошук відповідників тканин, освоєння крою, консультації з японістами. Важливо було не тільки правильно пошити одяг, а ще й зрозуміти спосіб одягання. У Японії все чітко регламентовано, ми мали бути дуже обережними в самовираженні. Довелося винайти свій спосіб фактурення тканин, безпечними матеріалами.

Костюм героя часто допомагає відобразити його характер, які способи ви використовували?

Наприклад, для того щоб відобразити в костюмі характер та спосіб життя одного з головних антагоністів фільму пана Яромира, ми використовували яскраві насичені кольори, дорогі тканини: шовк, оксамит. Те що він слідкує за модними тенденціями, підкреслили завдяки капелюху-болівару. Його зображення якого є на єдиному прижиттєвому фото Миколи Гоголя з друзями у Римі, та згадки в «Онєгіні» Пушкіна. Жорсткість характеру підкреслено аксесуарами – родовим перснем з левом. Авантюрний характер та жагу до всього іноземного та екзотичного – антикварним шатленом зі святим Христофором на жилеті. 

Антогоніст з Японської сторони – Харімото, навмисне одягнений у комплект одягу, який в Японії називається камішимо. Цей комплект використовувався японською знаттю на урочистостях. Так, ми підкреслили бажання Харімото справити враження на оточуючих, нібито він є важливою і впливовою персоною. На камішимо зображені родові герби – мони.

До речі, емблема авто Mitsubishi – це теж родовой мон. Екзотично виглядає охорона Харімото (асігару) в обладунках більш раннього, але дуже впізнаваного періоду Едо в Японії. 

Для Тараса було виготовлено сорочку, яка перегукується з його автопортретом в молоді роки, це міська сорочка, яку ми зробили з рукавами «пухликами», притаманними його батьківщині Черкащині.

‌У акторів завжди є своя внутрішня харизма, як ви поєднуєте образ персонажа з особистої харизмою актора? Чи впливають актори на вибір костюма?

В ідеалі, одяг потрібен акторові для комфортного вживання в образ і кожен костюм виглядає настільки ефектно, наскільки його подає актор. Це величезний важіль, коли актору зручно в одязі, коли він стає другою шкірою. Примірки на кожного персонажа проходили до трьох разів.

Наприклад, костюм Акайо під час примірки на Сергія Стрельнікова трансформувався. Ми відмовилися від куртки хаорі, та в особливий спосіб підв’язали рукава кімоно, так роблять японці перед роботою, або самураї перед боєм. Так було підкреслено, що Акайо під час своєї місії завжди готовий до бою.

Формування образу в історичних проєктах являє собою дуже складний процес, починаючи з ствоерення ескізів. Задача художника по костюмах – створити комфортну і правильно візуалізовану оболонку для гри. Звичайно, враховуючи особливості і харизму кожного актора.

Зйомки фільму – це купа несподіванок і сюрпризів. Як підбиралися костюми для зйомок та як вони потрапляли на майданчик?

80% костюмів «Безславні кріпаки» були виготовлені безпосередньо для фільму. І не лише через те, що це японіка. Але також це пов’язано з великою кількістю трюків і каскадерских сцен та індивідуальністю кожного персонажу.

До речі, купити японські тканини необхідного кольору і метражу в Україні неможливо. Тому довелося вручну фарбувати 90 метрів бавовни у ванні. Частина одягу летіла до нас з Японії та Китаю. Кімоно, в якому грала Лі Берлінська, було куплено на аукціоні в Кіото, так само, як і взуття. Були і орендовані речі, наприклад, кімоно на маленькій дівчинці – це власність однієї з найкрутіших японістів України Ангели Бетельгейзе. Вона надала відчутну допомогу всім художнім департаментам.

Варадзі – сплетені з рисової соломи сандалі, виготовляли на замовлення маленькою мануфактурою в Китаї. З ними вийшов казус, посилка була арештована на митниці, через помилку при оформленні китайською стороною і лише за три дні до початку зйомки ми їх отримали, хоча й майже посивіли. 

Із неможливого це те, що за ніч до мотору, довелося дошити п’ять кімоно. Щасливі, півтори доби не спавши, ми одягли героїв і каскадерів. На дублевому кімоно довелося вручну домалювати узор, бо шили з фабричної тканини.

Під час зйомок часто відбуваються майже містичні випадки, які роблять кінцевий результат в рази ефектніше, ніж передбачалося заздалегідь. Чи були у вас такі події?

Досить символічною є історія про те, як для створення образу єврея Йоханана був потрібен таліс. Звичайно його можно було придбати і зафактурити , але з поваги до символів однієї з релігій дуже не хотілося це робити. Ми чекали і шукали. І так сталося, що до нас потрапив столітній таліс, красиво зістарений роками.

Чим особливий для вас досвід роботи в цьому проєкті?

Робота в цьому проєкті була суцільним викликом: творчості й фізичним можливостям. Наш маленький департамент з чотирьох людей у вісім рук справився з цією багатонаціональною компанією персонажів. Тепер ми впевнені, що коли віриш і робиш, то все можливо!