Правдиві костюми «Поганих доріг» 

31.05.2021

Якщо ви вважаєте, що хорошого українського кіно немає, для вас є новина: у червні Українська кіноакадемія вручатиме Кінопремію «Золота Дзиґа». Ми розповідаємо про номінантів у категорії «Найкращий дизайн костюмів».

19 травня відбулась прем’єра фільму Наталки Ворожбит «Погані дороги», екранізація її однойменної п’єси. Як говорить режисерка, фільм – жіночий погляд на війну. Прокат фільму в українських кінотеатрах триває. Художником з костюмів став Андрій Яремій, ловіть нашу бесіду з ним.  Це друга публікація серії, першу про «Безславних кріпаків» можете подивитись тут.


Андрію, розкажіть у чому був основний задум режисера та як костюми допомогли відобразити ідею фільму?

Це новий погляд на війну. Наталка Ворожбит у фільмі «Погані дороги» показує іншу сторону війни, не героїчну на фронті, а в головах людей, на прикладі прифронтової зони. Як казала сама Наталка: «Війна – головне зло. Але війна починається тут, на цій кухоньці з добродушними обивателями». 

«Погані дороги» – п’ять новел, окремих, різних, водночас поєднаних історій. Режисеркою було поставлено завдання зробити героїв новел по максимуму природними в їх ролях і середовищі. Потрібно було не лише дотриматися кольорових рішень, але і по кожному персонажу, по кожній деталі одягу чи аксесуару пройти іспит «на чесність».

Чи були якісь особливості у роботі над цією стрічкою? З чим новим ви зіткнулись?

Для мене особисто було важливо відсторонитися емоційно від власного бачення «війни», «демонізації» ідеологічних противників та «ангелізації» своїх серед яких багато друзів.  Знову процитую Наталку: «Піти від питань «наш – ваш», «свій – чужий», «правда – брехня». Просто ці люди раптово поринули в реальність під назвою «війна».  

Потім було опрацювання сценаріїв. Ми готували окремо кожну новелу. Боровся з бажанням піти до театру і передивитися «Погані дороги». Якось так склалося, що саме їх я не бачив, хоча актори Володя Кравчук, Лєра Ходас, Леся Самаєва неодноразово запрошували на спектакль. А потім зрозумів, що це і на краще. Через величезний досвід документального театру, режисерка, як тільки бачила «перебір», «театральне», чи гру, чи костюм, чи деталь в кадрі, одразу просила негайно прибрати.

Що стало натхненням для створення костюмів? Що було на вашому мудборді?

Власне, ідея цього фільму надихала, ідея перенесення масового сприйняття «війни» із бойових позицій – в думки, погляди, сприйняття людей. А такождати чесні відповіді самим собі. Не погані люди, а слабкі, піддаються спокусам, адже війна починається не з політиків, а з начебто нещасних людей, яких спочатку хочеться жаліти. На мудборді були живі фото людей: випадкові, документальні, із  різних сторін розмежування.

Як були відображені характери героїв у костюмах? Які нюанси і деталі, натяки використовували?

Кожен персонаж у кожній новелі окремо проговорювався, готувався і узгоджувався, до найменших деталей. Підвісок на жінці в «Курці», сережки з кривавими камінцями та маленький ювелірний тризубчик на армійському ланцюжку в медсестри («Машина»), олдскульний «Ролєкс» на директорі та обручка поруч з хрестомечем на шиї в командира «Блокпоста». 

Костюми в рамках новели намагалися витримувати в одній кольоровій гамі, граючися пів тонами, фактурою, фасонами та матеріалами. Дуже важливо було співрацювати з художниками-постановниками, аби костюм доповнював гармонійність картинки в кадрі. Спробували навіть пов’язати застібку халата на Оксані Вороніній з підвіскою на Зої Барановській.

Як підбираються костюми для зйомок? Чи були якісь цікаві випадки з появою костюмів на майданчику?

Після побажань режисерки, згідно особливостей акторів, підбиралися кілька варіантів костюмів. Працювали одразу з комплектами на всіх героїв тої чи іншої новели, це допомогло досягти гармонійності. Образи вимальовувалися по живих спогадах.Припустимо директор школи – то мій шкільний вчитель з фізики (вони навіть чимось подібні), власниця курки та її чоловік – то сусіди по городу з дитинства. На командирі блокпосту його особисте кепі, і не через те, що її не було. А через те, що актор приїхав у власній майже ідентичній, також природньо-поношеній.

У новелі «Машина» довго обирали куртку для медсестри – було мабуть, варіантів вісім. А здавалося би камуфляж, та й камуфляж. А підкреслити жінку, нештатність ситуації, передісторію, особливості характеру, і все це камуфляж.

Цікаво було з костюмами на кінцеві сцени новели «Підвал», де «сепар» і «журналістка» трансформуються ледь не в закохану парочку на лавочці серед цього всього трешу. До речі «Машина» і «Підвал» були для мене найважчі в емоційному плані. А тут зроби його типу ухажор, вона в мілітарному, але дівчинка в суконьці. З ним з чотирьох спроб, але було простіше, а з нею – перепробували все, аж руки опустилися, і тут до наспотрапив снайперський анорак, такий як Аміна носила чи Маруся Звіробій. Вийшло навіть якось символічно. Але не буду спойлерити.

У фільмі грають непрофесійні актори, чи були якісь особливості роботи з ними, чим це відрізняється від роботи з професіоналами?

Для нас – жодної різниці, ми як департамент, однаково підходимо до підготовки образів і  костюмів та роботі на майданчику, незалежно від того, чи то заслужений актор чи дебютант. Може навіть трішки легше. Професійні актори, коли готуються до ролі, уявляють себе в ній і костюм також, а непрофесійні вживаються в образ в оболонці, яку ми для них створили. А ще не забуду сліз і «обнімашок» вдячності від Каті Жданович та Насті Паршиної.

Чим був цікавий для вас досвід роботи в цьому проєкті?

Це досвід роботи над зовсім іншим типом кіно, іншими режисерськими і сценарними підходами. Це живе кіно, роблячи яке потрібно дуже тонко на тактильному, інтуїтивному рівні відчувати все: задум режисера, операторський почерк, гру акторів, навіть температуру повітря чи пориви вітру. 

Найкраще про це виразилася сама Ворожбит: «Картинка має бути схожою на підглядання в замкову щілину. Припустимо, їдеш по Донбасу і бачиш на зупинці таких дівчаток, як у фільмі». 

Під час зйомок фільмів часто відбуваються несподівані події, майже містичні випадки, які роблять кінцевий результат в рази ефектнішим, ніж передбачалося заздалегідь. Чи були у вас такі події?

Ми чекали сонце. Коли знімали «Блокпост» локація була серед полів, жодного деревця, один блокпост і погана дорога. Тут усе залежало від сонця і саме такого сонця як нам треба згідно з операторсько-режисерським рішенням. Ми кілька днів виїжджали і знімали, зберігали однакову фактуру, пил, піт, вигорілості, а коли з’явилося правильне сонце і ми зняли нашу «ідеальну» сцену, то все в кадрі було, як і у всьому фільмі по-чесному: і вигорілості, і піт, і сіль. Напевне то і є містика, коли з нами знімає і всесвіт.